Історія Анни

У швейній професії я понад 20 років. Закінчила звичайне ПТУ за спеціальністю «кравця чоловічого, жіночого та дитячого верхнього одягу», тобто справжнісінький кутюр'є за професією.

Розподілили в ательє класу "люкс" фірми "Елегант". Була у нас у Кривбасі за радянських часів така державна фірма (Прим. Ольховської: точніше мережа ательє вищого класу).

Заробляла – копійки. І не тому, що шити не вміла – розцінки були злиденні.

У 90-ті роки «Елегант» перестав існувати, а я почала працювати вдома. Добре, що будинок свій і зручно розташований від транспорту.

Фірма розпродавала обладнання дуже дорого. Я купила універсалку, оверлок, манекени (чоловічий та жіночий), праску та дещо з прикладу.

Тоді якісний приклад неможливо було дістати. Влізла у борги. Розплатитися допомагала свекруха.

Зараз у моєму маленькому домашньому ательє зі мною працюють дочка та свекруха. Живемо не шикарно, але, як то кажуть не гірше за інших.

За подіями у світі моди слідкуємо та обурюють наші наші українські дизайнери. Підібрати пристойні слова, щоби описати враження від їхніх колекцій не можемо.

Раніше такої професії, як «дизайнер одягу», взагалі не було. Був закрійник-модельєр, але цей розряд потрібно було ще заслужити! Враховували і освіту, і досвід роботи, і прогини під начальство.

Я не встигла дорости, хоча бажання було, тому що "Елегант" розпався і отримати такий розряд було просто ніде. Так і залишилася на все життя кравцем 5-го розряду.

Ну, про себе, начебто все. Хочу розказати ще одну історію.

Навчалася я тоді ще у ПТУ і наш майстер повела нас на екскурсію до модельєра Сергію Бизову. Ми були в божевільному захваті.

Як же всі хотіли скопіювати фасони чи хоч елемент його колекції! Ми всі відразу захотіли досягти його рівня та стати модельєрами!

Тоді ми, зелені дівчата, не звернули увагу на те, що шила цей чудовий одяг для криворізької «знаті» ціла бригада скромних сутулих тітоньок невизначеного віку.

Саме такими тіточками ми мали стати. І це стеля.

Та й зрозуміло. Хто ми? Діти з неповних сімей, діти, яких «тягнуть» з останніх сил рано постарілі матері… А він – син ректора найбільшого інституту, багатої, впливової та всіма шанованої людини.

Не подумайте, що хочу лити на когось бруд, але хочу сказати дві речі.

Перша: спочатку шанси на старті не рівні. Якщо батьки не досягли чогось у житті, то шанси дітей автоматично знижуються.

У Сергія Бизова – інститут (Прим. Ольховської: думаю, мова про освіту – він архітектор), «Будинок мод», побудований за своїм проектом та прізвище. У нас – ПТУ та «діряві кишені».

Друга річ: за дизайнером завжди стоїть бригада висококваліфікованих закрійників і кравців, які втілюють їхні «шалені» ідеї.

Нещодавно згадала відвідування «Будинку мод» Бизова і подумала: «чому його не чути? і де тепер його кравці? Чула, що пішов із моди. Шкода. Людина вона справді талановита.

Даю згоду на публікацію листа.

З ув. Ганна.