Віра Ольховська
Не хочеться залишати за кадром обговорень моїх книг зауваження читачів наступного змісту:
«нічого не зрозуміло», «дуже складно», «все так заплутано», «багато незнайомих слів, треба писати людською мовою»…
У ході проведених автором досліджень з'ясувалося, що багато шанованих читачів НЕ ВМІЮТЬ ЧИТАТИ СПЕЦІАЛЬНУ ЛІТЕРАТУРУ.
Щоб досконало розібратися в цьому питанні, звернемося до досвіду людей, які здобувають освіту дистанційно, а також до досвіду викладачів іноземних мов та дефектологів, які працюють з особливими дітьми. Досвід і всіх цих людей, виявляється, багато в чому подібний.
Отже, робота над «складною» книгою чи статтею розбивається кілька етапів.
1 етап: читання. Читаємо та знаходимо незнайомі слова, які осмислюємо, знаходимо в Інтернеті або виписуємо, якщо інтуїтивне розуміння утруднене.
2 етап: візуалізація. Знову читаємо і намагаємося уявити картинку чи послідовність картин. Ключові фрази виділяємо кольоровим маркером.
3 етап: уточнення. Намагаємося осмислити та повторити прочитане, читаємо знову, щоб уточнити деталі…
Загалом, до 5 – 6 прочитувань. Завдання такого підходу - створення асоціативного ряду вражень, оскільки тільки через нього можливе розуміння та запам'ятовування.
Таким чином, можна читати будь-яку «складно засвоювану» літературу.
Єдиний негативний момент, Ваші книги після Вас ніхто інший читати не зможе: на полях з'являться роз'яснення слів, посилання на інші сторінки (що сподобалося, де автор справді помиляється), все буде розфарбоване в різні кольори, з обрізу будуть стирчати кольорові стікери…